Нелегкий шлях реінтеграції звільнених територій України

Що відбувається? Більшість територій, які Україна звільнила наприкінці 2022 року, залишаються під її контролем. Ці землі намагаються відновитися, але вони сильно заміновані, втратили багато населення й економіка тут розорена. А брак ресурсів і недосконала юридична база ускладнюють розслідування російських воєнних злочинів і випадків можливої колабораціонізму.

Чому це важливо? Хоча увага уряду, зрозуміло, прикута до воєнних дій, Київ не має забувати і про звільнені території. По-перше, тому що там є багато нагальних потреб, а по-друге, щоб наочно довести: українська держава може краще захистити й подбати про своє мирне населення, ніж російські окупанти.

Що треба зробити? Українська влада з іноземною допомогою має подвоїти зусилля з розмінування, оцінки місцевих потреб і відбудови каналів політичної репрезентації. А грамотні закони про колабораціонізм, що не каратимуть громадян, які просто намагалися вижити, надішлють важливий сигнал підтримки тим, хто був чи лишається під окупацією.

У той час як Україна бореться за виживання і опирається російській агресії на сході, півночі й півдні, перед нею також стоїть складне завдання реінтегрувати території, які російські війська захопили на початку 2022 року, а українські – звільнили восени того ж року. Київ тоді повернув 19 тисяч кв. км, і хоча зараз Росія повільно наступає, майже всі звільнені землі залишаються під контролем України. Але прихід і відхід війни створив величезні виклики для місцевих мешканців. Мінні поля і зруйнована інфраструктура стримують швидке відновлення. А українська правова система погано пристосована до розслідування воєнних злочинів, і правоохоронним органам доводиться застосовувати розмитий і надто широкий закон про колабораціонізм. Щоби звільнені регіони знову стали придатними до життя, мирними і продуктивними, український уряд має вжити заходів для зміцнення їхніх економічних перспектив. І забезпечити, щоб система правосуддя могла працювати з воєнними злочинами і колабораціонізмом з долею прагматизму.

Від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Україні то таланило на полі бою, то ні. Спершу російські сили мали значні успіхи на сході та півдні. Але українська армія відбила наступ на Київ і переломила хід війни. До кінця 2022-го Україна відвоювала чимало територій — майже 19 тисяч кв. км. Проте контрнаступ 2023 року не був успішним, і Москва невдовзі знову перехопила ініціативу. Зараз російські війська повільно наступають, а Київ докладає зусиль, щоб мобілізувати бійців і знайти боєприпаси для утримання оборони.

Окрім опору російській агресії, перед Києвом також стоїть проблема реінтеграції звільнених територій; крім того, якщо українська армія знову потіснить нападників, під контроль Києва може повернутися ще більше земель. Хоча багато інших питань теж вимагають уваги й ресурсів уряду, він має зробити все можливе, щоб повернути ці регіони до життя: це посилить національну єдність і покаже громадянам, що влада інвестує в постраждалі від боїв громади. Звільнені регіони потерпають від багатьох проблем: постійних повітряних атак, замінувань, руйнування економіки. Міжнародне фінансування зазвичай надходить у столицю, яка розподіляє його далі, але регіони, що найбільше потребують допомоги, мало впливають на цей розподіл

Тим часом українській правовій системі складно оперативно розслідувати воєнні злочини. На звільнених територіях бракує поліцейських, прокурорів, юристів і суддів, що могли би забезпечити справедливий суд як тим, хто пережив воєнні злочини, так і тим, кого звинуватили в колабораціонізмі.

Окрім браку фахівців, є проблеми і з правовою системою переслідування колаборантів. Низка законів, які похапцем прийняли в перші тижні вторгнення, мали стримати українців від допомоги Росії. Станом на червень 2024 року звинувачення за цими законами висунули близько 8150 особам. Але ці норми настільки розмиті й широкі, що можуть відправити за ґрати десятки тисяч людей, навіть якщо їхня співпраця з окупаційними силами не завдала помітної шкоди. Боротьба з колабораціонізмом також загрожує тим, що звільнені території залишаться без досвідчених чиновників у той час, коли їхня компетенція дуже потрібна.

Український уряд і громадські організації розуміють вади цих законів, але перспектива їхнього удосконалення викликає мало ентузіазму. Уряд зосереджений на потребах військових, ветеранів і внутрішніх переселенців, а більшість політиків не горять бажанням обстоювати інтереси осіб, яких можуть звинуватити в колабораціонізмі.

І український уряд, і донори можуть посприяти реінтеграції звільнених громад і підготовці до повернення інших територій, спрямувавши більше коштів на розмінування, оцінку суспільних потреб і запуск економічного відновлення. А також — забезпечивши, щоб ці регіони не програли тим, які менше потребують допомоги, але політично краще репрезентовані. Також важливі правові реформи. Потрібно більше ресурсів для розслідування воєнних злочинів, а українські закони слід привести до міжнародних стандартів. Для заохочення тих, хто лишився, повернувся чи ще може повернутися додому, Україні слід виправити закон про колабораційну діяльність, щоб надіслати чіткий сигнал: усі мають презумпцію невинуватості, і за колабораціонізм переслідуватимуть лише тих, чиї дії можна пов’язати зі шкодою.

Україна бореться за своє існування як незалежної держави, і це має залишатися її пріоритетом. Але в той час як уряд із партнерами намагаються продемонструвати згуртованість і стійкість країни, вони й український народ тільки виграють, якщо покращать свої зусилля з реінтеграції громад, які повернулися додому.

Київ/Брюссель, 20 червня 2024 року